Назву сучасного міста Малина пов'язують з іменем князя Мала. Адже в корені назви міста чітко прослідковується ім'я древлянського князя — легендарної особи часів Київської Русі. Особливо часто воно згадується у літописній розповіді про повстання древлян проти київського князя Ігоря в 945 року. Проте є нові гіпотези щодо походження назви Малина. Деякі вчені вважають, що назва міста походить від імені дочки Мала Древлянського — Малуші, яка була обернена в рабство княгинею Ольгою і завдяки своїй знатності отримала при київському дворі важливу посаду ключниці. В Малушу, древлянську княжну, закохався син Ольги — Святослав, а згодом народився син, в майбутньому князь київський Володимир. Малин служив форпостом на східних рубежах Древлянської землі. Саме тому і був підданий нападу під час карального походу Ольги. Є відомості, що на Малинщині пролягав торговий шлях "від варягів до греків", а також що у наших краях розміщувався римський легіон.  

  Історія Малина та округи нараховує більше 1110 років. На території міста, у його південно-східній частині, збереглися залишки давньоруського городища, заснованого на рубежі VIII-ІХ сторіч як пункт укріплення одного зі східнослов’янських племен — древлян. Деякі вчені вважають, що його побудував князь Мал Древлянський.

  Наприкінці ІХ століття біля укріплення з'явилося відкрите поселення. В середині 10 сторіччя поселення на березі Ірші було зруйноване. Це пов'язують з відомим походом княгині Ольги проти древлян (946 рік): непокірливі жителі Іскоростеня відмовилися платити Ігорю подвійну данину, а щоб він не ходив до них знову і знову, убили його. Дружина Ігоря, княгиня Ольга, вирішила помститися підступним древлянам і спалила Іскоростень. Очевидно, Малин, що географічно знаходиться на шляху Київ — Іскоростень, теж постраждав від караючої десниці жорстокої княгині.

  У Х-ХІ столітті місцеве поселення землі навколо Малина використовувало для полювання, рибальства, бджільництва, землеробства. Заселення території відбувалося шляхом селянської колонізації. У той час ці землі належали Литовському князівству.

  У середині ХІІІ століття городище було зруйноване внаслідок численних нападів монголо-татар. Під час розкопок на цьому місці археологи знайшли типовий наконечник монгольської стріли, кілька іншої зброї.

  В 1569 році після укладання Люблінської унії Малин відійшов до складу Речі Посполитої. У першій половині XVII ст. Малин належить графині Красицькій.  Пізніше Малинський маєток перейшов до княгині Радзівіл та її спадкоємців, діяло Магдебурзьке право, в місті проходили торгові ярмарки вільних селян та ремісників. 

  У 1648 році жителі міста повстали проти правителів, влилися в селянсько-козацьке ополчення Богдана Хмельницького. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Малин залишився в складі Польщі і знаходився під її владою до 1793 року.

  Після другого поділу Польщі в 1793 році Малинські землі відійшли до складу Російської імперії.  В цей період вводиться кріпосне право і починається масовий перехід населення до православної віри. В 1797 році Малин — містечко Радомишльського повіту Київської губернії.   У середині XIX сторіччя в Малині нараховувалося 130 дворів, у яких проживало 1038 жителів. У місті діяли чавунно-ливарний завод, два млини, розвивалася торгівля. Поряд із містом знаходилася німецьке поселення Malindorf  (нині - с.Малинівка) та Lidivka, численні польські поселення.  

  Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права в Малині починає розвиватися промисловість. У 1866 році Малин став волосним центром. У 1873 році місцеву садибу придбала Катерина Семенівна Миклуха — мати відомого мандрівника й ученого Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая. У Малин Миклухо-Маклай приїжджав двічі — у 1886 і 1887 році. Сюди до нього приїздили гостювати друзі-вчені, журналісти. Відомий вчений А.Н. Корзухін у Малині намалював його портрет. Микола Миклухо-Маклай виїжджав у прилеглі села, вивчав побут селян.

  У 1871 році заснована Паперова фабрика. В 1855 році Малин переходить у власність княгині Софії Олександрівни Щербакової. У 1866 р. Малин став волосним центром. Національний склад населення містечка в цей час відзначався строкатістю. Тут поряд з українцями жили поляки, євреї, німці, чехи тощо. Наприкінці ХІХ століття в місті діяли дві меблеві майстерні, чотири кузні, паровий млин, цегельний завод, а в 1902 році поблизу Малина була прокладена залізниця Київ — Ковель, що сприяла подальшому розвитку містечка. В німецькому поселенні Malindorf, оселяються чехи. Однак Перша світова війна, а згодом революція - відкинули розвиток міста на декілька десятиліть та призвели до знищення і зубожіння населення.

  На початку 1918 року в місті встановлена радянська влада, але в лютому в місто ввійшли німецькі війська і більшовикам довелося піти в підпілля. У районі міста почали діяти партизанські загони І.І. Драпія та І.А. Чернова-Мирутенка. Після I з'їзду КП(б)У, у роботі якого брали участь представники більшовицької організації Малина, містечко стало одним з центрів підпільної партійної роботи на Київщині. У Малині діяла підпільна друкарня.

  Запеклі бої розгорнулися біля Малина в 1920 році, коли на Україну прийшли польські війська. 28 квітня 7-а стрілецька дивізія, командиром якої був А.П. Голиков (Аркадій Гайдар), стрімким ударом розбила ворога й опанувала містом, польським військам довелося відступити.

  У квітні 1932 року Малинська сільрада була перетворена на міську, а по Малинському району йшла хвиля примусового переселення селян з хуторів, розкуркулення та насильницьке створення колгоспів, які за спогадами старожилів очолювали ледарі та конокради. У вересні 1937 року при утворенні Житомирської області - Малинський район було включено до її складу. 1938 року за рішенням Ради Народних Комісарів УРСР Малин віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

  У 1937 році, коли в Україні відбувався адміністративний розділ території, була створена Житомирська область, куди ввійшов Малинський район. Малин віднесений до категорії міст районного підпорядкування. В цей же час,  по Малинщині прокотилася хвиля репресій НКВД та примусове переселення населення до Сибіру.   

  1941 рік. Знову війна. Уже на початку липня фронт наблизився до Малина. Залізнична станція Малин чотири рази переходила з рук у руки — від фашистів до червоних. В місті працював польовий військкомат, який з цивільного населення сформував загін та направив його з гвинтівками на німецький танковий прорив під Чоповичі. Оборона міста тривала місяць, загинуло багато цивільних призовників.  Справжній героїзм проявили війська 5-й армії під командуванням генерала М.І. Потапова, а також 1-а протитанкова артилерійська бригада, 32-й залізничний батальйон, 215-а механізована дивізія. Захопивши Малин, фашисти встановили в місті жорстокий окупаційний режим після партизанських військових операцій. Але малинчани не здавалися. Вже в серпні 1941 року недалеко від Малина почав діяти партизанський загін під командуванням І.Ф. Бровкіна. Цього ж року в Малин прибув комуніст лейтенант Радянської Армії П.А. Тараскін. З його ініціативи наприкінці 1941 року в Малині була створена підпільна організація, ядром якої стали сам П.А. Тараскін, В.М. Афанасьєв, В.В. Дідківський, А.П. Мелещенко і В.Л. Бурманчук. Вони створили діючі підпільні групи в прилеглих селах.

  16 січня 1943 року гітлерівці «вирахували» підпільну органицію, а П.А. Тараскіна і його соратників розстріляли. Після їхньої смерті підпілля очолила комсомолка, випускниця малинської школи №1 Ніна Сосніна. Організація поповнилася молоддю, яка доставляла партизанам зброю, боєприпаси, медикаменти і поширювала листівки серед населення. Бойовим штабом організації став будинок вчительки Є.Ф. Дорошок, де 31 серпня за зрадницькою вказівкою фашисти оточили і спалили Ніну Сосніну, її батька Івана Івановича Сосніна і партизана Федора Зінченка, якому в цей час робили операцію. П.А. Тараскіну і Н.І. Сосніній присвоєні звання Героя Радянського Союзу.

  12 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили Малин, а всіх дорослих чоловіків призвали до Червоної армії.  За роки війни загинув кожний 5 чоловік міста. Незабаром, після звільнення Малина, тяжкою працею малинчан почали відновлювати роботу промислові підприємства міста.

 В 1956 році у центрі міста, комсомольцями і комуністами було розібрано православну дерев’яну церкву, на місці якої нині знаходиться готель. Із старовинних діючих храмів до наших днів зберігся римо-католицький костел Святої Анни , де нині кожної неділі о 9 та 11 годині відбувається божа служба у супроводі органної музики.  Зберігалася до наших днів садиба матері Миклухи-Маклая  на території Малинського лісотехнічного коледжу.

   У 1972 році на честь загиблих жителів Малинського району (більш шести тисяч), у парку культури і відпочинку був висипаний Курган Безсмертя. У ньому — земля, вислана з багатьох міст-героїв. Недалеко від Кургану Безсмертя на п'єдесталі встановлена протитанкова гармата. Це пам'ятник героям Великої Вітчизняної війни. Гранітний обеліск визволителям міста від фашистських загарбників установлений на Привокзальній площі. Також за часів незалежності у місті встановлено пам'ятник жертвам сталінського терору та пам'ятник на місці масових розстрілів малинчан у Щербом Яру в період 1941-1943 років.     

  У 1984 році відкритий Меморіальний комплекс Героям Малинского підпілля, а в наступному році — Алея Героїв. На ній установлені погруддя Н.І. Сосніної, П.А. Тараскіна, Н.П. Грищенка, В.З. Вайсера, А.П. Єгорова, П.Ф. Захарченка, І.А. Барміна. У 1986 році в місті встановлений пам'ятник М.М. Миклусі-Маклаю, а в Малинському лісотехникумі створений музей ученого.

  Знаменною подією в житті всієї України став Всеукраїнський референдум і вибори Президента України в 1991 році. Більше 95% жителів Малинщини, що брали участь у референдумі, проголосували за незалежність України.

  15 вересня, того ж року Малин святкував своє 1100-річчя. Жителів міста зі славною датою поздоровляли численні гості. Протягом дванадцяти годин у міському парку продовжувалося свято за участю більш тисячі артистів, яке завершився грандіозним святковим салютом.

  З 1996 року в Малині почала діяти фабрика банкнотного паперу — єдине в Україні підприємство, що забезпечує країну банкнотним папером, на якому друкуються українські гривні. Зараз фабрика, крім основної продукції, робить усі види цінних паперів, папір для національної валюти, папір для паспортів як українських, так і паспортів дипломатичних представництв, для акцизних марок, залізничних квитків, акцій.

  26-27 вересня в Малині пройшла науково-практична конференція, присвячена 150-річчю з дня народження М.М. Миклухи-Маклая, 125-річчю паперової фабрики і 55-річчю створення підпільної організації, учасниками якої були учені з різних міст України і зарубіжжя. Відкрите акціонерне товариство «Малинська паперова фабрика Вайдманн » у 2001 році відзначила своє 130-річчя. Сьогодні це одне з сучасних підприємств у Європі.

 У 2003 році постановою Верховної Ради України від 18 листопада Малин віднесений до категорії міст обласного значення, завдяки почесному громадянину міста В.М.Сацюк.

14.06.2007 року у рішенні ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ (Справа "Свято-Михайлівська Парафія проти України" N 77703/01) вказується: "1 червня Верховний Суд України скасував рішення колишнього губернатора Житомирської області Рижука про скасування внесених у статут Свято-Покровської громади м. Малин змін, за якими громада ввійшла в підпорядкування до Російської Православної Церкви за кордоном. Таким чином, ВСУ визнав законним перехід громади з УПЦ (МП) під юрисдикцію РПЦЗ. За громадою зберігся також храм, за який ішла боротьба з іншою частиною громади, яка не побажала змінювати конфесійну належність". 

 Нині місто відоме єдиною в країні фабрикою з виробництва банкнотного паперу, а також паперовою фабрикою, яка була одним з найбільших підприємств целюлозно-паперової промисловості в Європі, а нині найбільша інвестиція Швейцарії в Україну - JSC WEIDMANN MALYN PAPER MILL. Крім того, в місті працюють наступні підприємства з іноземними інвестиціями:  швейцарське ПАТ "Детвилер Раббер Украина" , французьке ТОВ«Франтеко», американське СП«А.Стаки-Рейл» , ізраїльське ТОВ «Граніт ЛТД», російське ТОВ"Юнігран" .

 Також основу промислового потенціалу міста складають: Фабрика банкнотного паперу,  Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод (МДЕЗ), який понад 40 років спеціалізується на виробництві нестандартизованого і спеціального технологічного устаткування, запчастин до конвеєрного устаткування, сталевого і чавунного лиття; державне підприємство «Малинський лісгосп»; Малинський каменедробильний завод; ВАТ «Прожектор», що спеціалізується на випуску устаткування електрозв'язку; ТОВ «Папір-Мал» ; «Фортеко» «Екогран», «МАЛИНСЬКА ШВЕЙНА ФАБРИКА»ЕЛЬФА» Малинская Мебельная Фабрика , а також понад 200 малих підприємств та 7 банків .

 У місті функціонують дві поліклініки, лікарня, станція швидкої допомоги, навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей №1 імені Ніни Сосніної», п'ять загальноосвітніх шкіл, вечірня школа, 9 дитячих дошкільних закладів. Понад 1200 студентів навчається в Малинському лісотехнічному технікумі і понад 500 — у Малинському професійно-технічному училищі №36. У місті працюють станція юних техніків, центр дитячої творчості, дитяча спортивна школа, школа мистецтв, функціонують 3 бібліотеки, видається 3 газети: "Малинські новини" , "Соборна площа" , "Замок Володарів"

  З Києвом і Житомиром місто з'єднане залізничним і автомобільним сполученням . У столицю з інтервалом у 1 годину з центральної площі Малина курсують комфортабельні мікроавтобуси (близько години їзди), дорога електропоїздом із залізничної станції Малин до Києва займає близько двох годин. В обласний центр і Київ дорога займає більш 1 годину автобусом.  Малинщина відома далеко за межами України завдяки своїм громадянам, які внесли вагомий вклад у розвиток світової науки, культури, медицини та спорту. Унікальність України (в т.ч. Малинщини) полягає в переплетенні, взаємовпливі  історії і культури народів, що оселилися та населяли цей край з древніх часів...   

Почесними громадянами міста є :

   Добровольський Віктор Костянтинович. Народився у 1919 році. З 1944 року – член КПРС. Учасник бойових дій. Працював заступником начальника Житомирського обласного виробничого управління автомобільного транспорту. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєне 23 листопада 1973 року за активну участь в боях по звільненню м. Малина від німецько-фашистських загарбників та на честь 30-х роковин звільнення м. Малина від німецько-фашистських загарбників.
    Романенко Микола Якович Народився у 1914 році. З 1940 року – член КПРС. Учасник бойових дій. Працював заступником директора Малинського цегельного заводу. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Його ім’я носить одна з вулиць м. Малина. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєне 23 листопада 1973 року за активну участь в боях по звільненню м. Малина від німецько-фашистських загарбників та на честь 30-х роковин звільнення м. Малина від німецько-фашистських загарбників.
    Неманіхін Володимир Миколайович Народився у 1908 році. З 1928 року – член КПРС. Працював директором Малинської Ордена Жовтневої революції паперової фабрики ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Учасник бойових дій. Герой Соціалістичної Праці. Нагороджений Орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, медалями. Звання «Почесний громадянин міста Малина » присвоєне 23 листопада 1973 року за багаторічну сумлінну роботу по відбудові та розвитку міста в післявоєнний період та на честь 30-х роковин звільнення м. Малина від німецько-фашистських загарбників.
     Петров Василь Степанович Народився у 1922 році у Запорізькій області. Генерал-майор артилерії. Учасник бойових дій. Під час війни у 1943 році при форсуванні Дніпра був тяжко поранений, внаслідок чого втратив обидві руки. Після війни працював на відповідальних посадах у Радянській армії. З 1945 року – член КПРС. Двічі Герой Радянського Союзу. Нагороджений Орденом Леніна, Орденом Червоного Прапора. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєне 15 травня 1974 року за активну участь в обороні міста Малина від німецько-фашистських загарбників в 1941 році, за значну військово-патріотичну роботу та на честь 29 роковин від Дня Перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною.
     Сісевич Адам Григорович Народився у 1913 році. Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1942 року – член КПРС. Нагороджений Орденом Червоної зірки, Орденом Вітчизняної війни I ст., медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною». Працював вчителем історії лісотехнікуму, директором Малинської школи №1 ім. Ніни Сосніної, 2-им секретарем Малинського райкому Компартії Заслужений учитель УРСР. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 11 квітня 1985 року за проявлену мужність і героїзм в боях з німецько-фашистськими загарбниками, особистий внесок у розвиток міста, значну роботу з патріотичного виховання підростаючого покоління та на честь 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
  Бакланов Григорій Васильович Народився у 1924 році у с. Р.-Бундівка Руднянського району Калінінградської області. Учасник Великої Вітчизняної війни. З грудня 1951 року – член КПРС. Працював завідуючим міжкомунгоспом, начальником міжрайонного виробничого управління газового господарства. Нагороджений Орденом Слави 3 ст., Орденом Вітчизняної війни 2 ст., ювілейними та трудовими медалями. З 1993 року вулицю Піонерську перейменовано на вулицю імені Бакланова. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 11 квітня 1985 року за проявлену мужність і героїзм в боях з німецько-фашистськими загарбниками, значний внесок у розвиток міста, проведену роботу з патріотичного виховання підростаючого покоління та на честь 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
  Карманов Сергій Прокопович Член КПРС – з 1945 р. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни I ст., медалями «Партизан Вітчизняної війни», «За перемогу над Німеччиною». У післявоєнний час працював секретарем Малинського РК ЛКСМУ, інструктором Малинського райкому Компартії України, секретарем партійного бюро паперової фабрики, секретарем райкому Компартії України. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 11 квітня 1985 року за проявлений героїзм і мужність в боях з німецько-фашистськими загарбниками, значний внесок у розвиток міста, проведену роботу з патріотичного виховання підростаючого покоління та на честь 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
    Сидоров Іван Іларіонович З 1943 року – член КПРС. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений Орденом Слави III ст., медаллю «За відвагу». У післявоєнні роки за доблесну працю нагороджений Орденом Трудового Червоного прапора, Орденом «Знак пошани». Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 11 квітня 1985 року за проявлений героїзм і мужність в боях з німецько-фашистськими загарбниками, значний внесок у розвиток міста, проведену роботу з патріотичного виховання підростаючого покоління та на честь 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
     Приходько Юрій Миколайович Директор Малинської паперової фабрики з 1978 по 1995рік. З перших днів Великої Вітчизняної війни брав участь у бойових діях. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу». Закінчив війну у травні 1945року у званні старшого лейтенанта.
У 1961 році керував папероробним цехом, а пізніше стає начальником паперового виробництва. Сімнадцять років очолював колектив Малинської паперової фабрики. Неодноразово був обраний депутатом Малинської міської, районної, Житомирської обласної рад. Активний раціоналізатор та винахідник. На його рахунку 50 винаходів та 23 рацпропозиції. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 1 листопада 1995 року за вагомий особистий внесок в соціально-економічний розвиток міста.
    Сацюк Володимир Миколайович Народився у 1963р. у м. Малин Житомирської області. Освіта вища, у 1987р. закінчив Київське вище загальновійськове училище ім. М.Фрунзе, у 1997р. – Міжгалузевий інститут післядипломної освіти. Працював фрезерувальником на Малинському дослідно-експериментальному заводі, заступником директора СП «Тавр», м. Київ. У 1996-1998рр. – генеральний директор, президент ЗАТ "Укррос”, м. Київ. Народний депутат України 3 скликання з 1998 р. по 04.2002р. Голова підкомітету з прикордонних і митних питань та Національної гвардії України Комітету з питань національної безпеки і оборони з липня 1998 р. Народний депутат України 4 скликання з квітня 2002р., висунутий Виборчим блоком політичних партій «Демократична партія України – партія «Демократичний союз». Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 24 лютого 1999 року за вагомий особистий внесок в соціально-економічний розвиток міста.
    Самойленко Анатолій Михайлович Народився у 1938 році. Директор Інституту математики Національної академії наук України. Талановитий педагог. Президент Всеукраїнського благодійного фонду сприяння розвитку математичної науки, член декількох математичних товариств. Засновник Малинської благодійної організації «Фонд сприяння розвитку здібностей обдарованих дітей та юнацтва». Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 24 лютого 1999 року за значні досягнення у науковій діяльності, сприяння розвитку здібностей обдарованих дітей та юнацтва міста Малина.
    Соснін Валентин Іванович Народився у с. Кухарі Іванівського району Київської області. Учасник Малинського партійно-партизанського підпілля. Після загибелі сестри та батька (Сосніної Ніни Іванівни і Сосніна Івана Івановича) перебував з матір’ю у концтаборі. Звільнений партизанським загоном Наумова. Працював лікарем. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 4 травня 2001 року за значну роботу з патріотичного виховання молоді та у зв’язку з відзначенням Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
   Рудченко Микола Миколайович Народився у 1951 році у смт. Чоповичі, Малинського району. Трудовий шлях почав на Чоповицькій меблевій фабриці, працював у радгоспі «Чоповицький». Був головою правління колгоспу ім. Калініна Малинського району. У 2001-2004 рр. – голова Житомирської обласної державної адміністрації. Народний депутат України. Заслужений працівник сільського господарства України. Нагороджений Орденом «Знак Пошани», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Орденом «За заслуги» ІІІ ст.Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 19 серпня 2002 року за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток, розбудову міста Малина та з нагоди Дня міста.
    Шевчук Леонід Анатолійович Народився у 1956р. у с. Жежелів Козятинського району Вінницької області. Закінчив Чернігівський педагогічний інститут, Українську академію державного управління при Президенту України. Працював вчителем, потім – директором Шевченківської і Ворсівської шкіл, загальноосвітньої школи №6. Зараз очолює педагогічний та учнівський колектив загальноосвітньої школи №2, був обраний Малинським міським головою 2-го, 3-го та 4-го скликань 1994-2005 років. У 2001 році Житомирською обласною радою Шевчука Л.А. визнано кращим міським головою Житомирської області та нагороджено дипломом обласної ради. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 4 грудня 2007 року за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток територіальної громади міста, становлення та розвиток місцевого самоврядування.
   Андрійцев Валерій Олександрович Народився у 1987 році у м. Києві. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 19 грудня 2007 року за високі спортивні досягнення (Чемпіон України, Чемпіон Європи 2006 року, Чемпіон світу серед молоді 2007 року з вільної боротьби), вагомий особистий внесок у розвиток фізкультури і спорту, виховання патріотизму та формування здорового способу життя серед молоді.
Приходько Мірдза Арнольдівна Народилася у 1922 році у м. Харкові. З 1947 року працює у Малинському МРТМО лікарем акушер-гінекологом. Відмінник охорони здоров’я. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 12 червня 2008 року за вагомий особистий внесок у розвиток медичної сфери м. Малина, багаторічну сумлінну працю, сумлінне виконання професійних обов’язків.
    Драган Микола Афонович Народився у 1924 році у с. Степанівка Таращанського району Київської області. Нагороджений трьома Орденами Слави, Орденом Червоного Прапора, Орденом Вітчизняної війни, більш як двадцятьма медалями. Після офіцерських курсів служив у полку Василя Степановича Петрова, у грізні роки лихоліття був винищувачем танків. У складі третьої винищувальної бригади 70-ї армії воював на Курській дузі. Після війни працював у сільському господарстві. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно посмертно 24 жовтня 2008 року за проявлений героїзм і мужність в боях з німецько-фашистськими загарбниками, вагомий особистий внесок у розвиток міста, значну роботу із патріотичного виховання підростаючого покоління малинчан та з нагоди 65-ї річниці визволення Малинщини від німецько-фашистських загарбників.
   Білорус Євген Павлович Народився у 1922 році у с. Нова Буда Потіївського (нині Радомишльського району) Житомирської області. Учасник бойових дій, орденоносець. Був командиром взводу, заступником командира батареї артполку. Командував батареєю окремого винищувального протитанкового дивізіону. Отримав тяжке поранення (втратив ногу), після чого лікувався у госпіталі. У мирні роки був направлений на Житомирщину помічником першого секретаря райкому Компартії до смт. Чоповичі. Через сім років очолив Чоповицьку районну газету «Сталінський клич», де працював більше п’яти років. З 1958 року працював заступником редактора та редактором газети «Радянський Малин», яка потім перейменовувалася у видання «Під прапором Жовтня», «Прапор Жовтня». Загалом на цій посаді Білорус Є.П. працював 20 років. Двічі обирався депутатом – Чоповицької і Малинської районних рад. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 24 жовтня 2008 року за проявлений героїзм і мужність в боях з німецько-фашистськими загарбниками, вагомий особистий внесок у розвиток міста, значну роботу із патріотичного виховання підростаючого покоління малинчан та з нагоди 65-ї річниці визволення Малинщини від німецько-фашистських загарбників.
    Гангалюк Аделаїда Дмитрівна Народилася у 1927 році у с. Ірша Малинського району. У роки війни під час окупації усією сім’єю перебувала у Тетерівському партизанському загоні. Нагороджена Орденом Вітчизняної війни , медаллю Жукова, ювілейними медалями. Більше 50 років працювала лікарем у Малинському МРТМО. Звання «Почесний громадянин міста Малина» присвоєно 25 листопада 2008 року за проявлений героїзм і мужність в боях з німецько-фашистськими загарбниками, вагомий особистий внесок у розвиток міста, значну роботу із патріотичного виховання підростаючого покоління малинчан та з нагоди 65-ї річниці визволення Малинщини від німецько-фашистських загарбників.

http://malin.at.ua/history_malyn_region.pdf