  Нещодавно у житті польської спільноти міста та району сталася приємна і довгоочікувана подія - урочисте відкриття офісу Малинської громадської організації "Польське культурно-освітнє товариство імені Генріха Сенкевича". "На цю подію подію польська спільнота нашого міста і району чекала з 2005 року" - зазначила у вітальному слові голова Малинського польського товариства Катерина Руденко - "Наразі в організації понад 120 членів. Організація сприятиме розвитку і примноженню звичаїв, традицій польського народу, вивчатиме польську мову, пісні тощо." "Відкриття кімнати для польської общини нашого міста і району - це своєрідний дружній жест між двома братськими народами," - зазначив у своєму виступі заступник міського голови , кандидат історичних наук Василь Тимошенко. - "Україна і Польща мали багато спільного, творили спільну історію. Зокрема , у Ксавереві у 1634 році було проголошено Магдебурзьке право, Сицилія Радзивіл фінансово посприяла будівництву костьолу в Малині, польське коріння має мати відомого мандрівника Миклухо-Маклая Катерина, поляки були учасниками малинського підпілля у роки Великої Вітчизняної війни." Василь Іванович отримав посвідчення "Почесний член польського культурно-освітнього товариства". Після урочистого відкриття офісу, гості відвідали архітектурну пам'ятку 18 століття - родову капличку дворян Гижицких (Gizycki) у стилі "українського бароко", де у 1888 році похована Єлизавета Гижицка, на кладовищі у Городищах. P.S. Род Гижицких (Gizycki) происходит из древнего польского дворянского рода, принадлежащего к гербу Гоздава (Gozdawa) и берущего свое начало с XV столетия (существовали также несколько родов Гижицких гербов: Grаbie, Nalecz, Prus III). Некоторые представители рода использовали название герба – Гоздава в качестве приставки к фамилии и писались как Гижицкие-Гоздава. Это указывает на то, что несколько родов Гижицких, проживавших в Российской империи в XVIII–XX столетиях, имели общих предков. Францишек-Ксаверий Гижицкий (1786–1850), автор нескольких книг, в 1824 г. был возведен в графское достоинство королевства Польского. Потомки рода осели в Подолии и на Волыни, и несколько родов Гижицких в XIX столетии были внесены в Дворянскую родословную книгу Подольской губернии.
С присоединением к России территорий, в результате раздела Польши, Гижицкие вступают в русскую службу. Одним из представителей этого рода, поселившимся в России, во второй половине XVIII столетия (в 1770 г.), во времена царствования Императрицы Екатерины II, был Игнатий Иванович Гижицкий. За время своего служения Российскому престолу дворяне Гижицкие Херсонской губернии стали одним из наиболее знатных и влиятельных, а также одним из наиболее крупных землевладельческих родов на юге России.
Представители многочисленного рода Гижицких служили как по гражданскому, так и по военному ведомству, и наиболее видными их представителями были: Игнатий Иванович Гижицкий – генерал-майор; Иван и Степан Александровичи Гижицкие – предводители дворянства Ананьевского уезда; Любовь Ивановна Гижицкая (в замужестве Курис) – известная благотворительница; Александр Степанович Гижицкий – камергер, действительный статский советник, член III и IV Государственной Думы; Михаил Львович Гижицкий – Державный секретарь в правительстве Украины гетмана П. П. Скоропадского. Гижицкие породнились с такими известными родами, как князья Абамелики и Голицыны, бароны Велио, дворяне Курисы, Свечины, Еленевы и др. После революционных событий Гижицкие эмигрировали из России и в наши дни их потомки проживают в различных странах зарубежья. http://rodovoyegnezdo.narod.ru/Liter/Gizhitskie.html
|
Malin
