МалинMalin

Остання мрія матінки Горпини

Народну цілительку, яка будує храми, церква вважає чаклункою

Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»

ГОРПИНА ФЕДОРІВНА ВМІЄ НЕ ТІЛЬКИ ЗЦІЛЮВАТИ ЛЮДЕЙ, А Й ЗНАХОДИТИ СПОНСОРІВ

Щоб вирiшити проблему, отець Василій поїхав до Одеси і звернувся до керуючого парафіями Руської Православної Церкви Закордоном в Україні і Молдові (sic! на території України діє ще четверта православна конфесія, визнана, до речі, іншими православними церквами) єпископа Сiмферопольського та Кримського Агафангела з проханням про прийняття під омофор згаданої церкви. В результаті з’явився указ останнього від 23 грудня минулого року, який, за даними автора, якщо має, то дуже небагато прецедентів, і яким отець Василій призначається настоятелем Свято-Покровського приходу Руської Православної Церкви Закордоном у місті Малині, а також оголошується, що ніякі розпорядження і клятви, накладені на нього або на його паству будь-яким священоначалієм, не дійсні і не мають ніякої сили.

Зi своєї сторони владика Віссаріон у розмові з «Днем» наполягав, що, згідно з канонічними правилами Православ’я, єпископ Агафангел не мав права приймати у лоно своєї церкви прихід, який належить до іншої єпархії і конфесії, без згоди правлячого в ній архієрея, тобто самого архієпископа Віссаріона.

Ситуація продовжує стрімко розвиватися. Не виключено, що у разі, коли отець Василій і громада Свято-Покровської церкви будуть і надалі відстоювати своє право переходу до іншої православної конфесії, то їм доведеться вести складний юридичний спір за нову будівлю храму. Бо владика Віссаріон заявляє, що та належить Овруцькій єпархії.

А матінка Горпина говорить: «Я нічого не хочу, тільки щоб збудувалася у Малині Свято-Покровська церква і щоб служив у ній отець Василій».

***

Непослух отця Василія та його прихожан, безумовно, суперечить церковній субординації. Однак, думається, згадане протистояння швидше означає спробу захистити свою громадянську позицію і право на власну думку. І тут, вбачається, що жорстка ієрархічність і схильність православ’я до суворого дотримання церковних канонів вступає в суперечність з потребами формування громадянського суспільства у нашій країні, в якому саме гідність людей і їх право на відстоювання своєї позиції повинно бути головною цінністю. Але це тема окремої і дуже великої розмови.

Житомир — Малин — Горинь — Овруч

P.S.Якщо спробувати вникнути в глибинну суть описаної історії, то, на думку автора, вона має кілька пластів. З одного боку, ми спостерігаємо принципове неприйняття вищими ієрархами Української Православної Церкви (де- факто однієї зi складових частин Руської Православної Церкви) деяких розповсюджених методів народного цілительства, навіть якщо вони поєднуються з християнськими молитвами, як це робить матінка Горпина. (І яка, до того ж, будує православні церкви). Більше того, ці методи оголошуються ними чаклунськими, бісівськими, язичницькими. Щодо останнього, то це, мабуть, справедливо. Бо більшість народних методів лікування має глибокі корені ще в дохристиянських часах. Однак це частина історичної пам’яті нашого народу, яку відкидати навряд чи варто.
№10, п'ятниця, 18 січня 2002